Турист і паломник → Історія ікони Марії Повчанської

Марія Повч – це місто в Угорщині. Є там гарний монастир з церквою св. Михаїла. В тій церкві знаходилася славна на всю Європу чудотворна ікона Божої Матері. Ікона ця належить до т.зв. плакучих ікон.

Історія її така. В 1676 році замовив собі один селянин ікону Божої Матері. Вона мала бути намальована на дошці. Але кошти малювання були для нього завеликі і він її не викупив. Незабаром купив ікону інший селянин, Лаврентій Гурта, який подарував її до греко-католицької церкви в селі Повч. Ікону поставлено в церкві, але двадцять років вона була в тій церкві без особливого почитання, поки сама Пресвята Богородиця не привернула до себе увагу цього світу. 4 листопада 1696 р., люди, що були в церкві на Богослужінні, побачили сльози в очах Божої Матері, зображеної на цій іконі, і цей плач ікони Божої Матері тривав з перервами до 8 грудня 1696 р. Єпископ вислав комісію, яка ґрунтовно перевірила всі ці численні чуда, що діялися перед іконою Богоматері, та зокрема сам плач ікони. Комісія ствердила, що причиною сліз є тільки надприродна сила, що всі ті чуда справді є чудесною допомогою Пречистої Божої Матері через цю ікону. Після того змінено назву села Повч на Марія Повч, а ікону проголошено чудотворною. І так місцевість Марія Повч стала осередком побожних паломництв багатьох народів.

Недалеко Марія Повч стояло цісарське австрійське військо, під командуванням графа Корбеллі. Коли вістка про плач ікони дійшла до нього, та ще й із тим поясненням, що беручи до уваги великий холод, де в церкві вино і вода замерзали під час Служби Божої, а сльози все проливалися, генерал граф Корбеллі зі своїм генеральним штабом і численними старшинами та військом прибули до села Марія Повч, щоб наочно переконатися. Ця ікона була в іконостасі. Граф Корбеллі, наказав зняти цю ікону і докладно оглянув її з усіх боків, чи нема тут якогось підступу, якогось обману. Також інші високі старшини оглядали цю ікону, але не знайшли нічого підозрілого. Під час цих оглядин ікона далі плакала. Також церковна комісія, вислана єпископом з міста Єгер, якнайточніше провела розслідування. Всі свідки, між ними і граф Корбеллі і старшини, під присягою зізнали, що бачили сльози, спливаючі з очей Матері Божої, чого в природний спосіб не можна ніяк пояснити. Граф Корбеллі, негайно написав до Відня, до австрійського цісаря Леопольда І, який, на прохання своєї дружини Елеонори, звелів генералові Еммеріхові, графові Чакі, перевезти чудотворну ікону Божої Матері з Марія Повч до Відня, а копію цієї ікони залишити в Марія Повч.

Коли граф Чакі прийшов до церкви, щоб забрати ікону Божої Матері, між старшинами, які його супроводили, був один завзятий лютеранин, який насміхався з "легковірності" генерала, та насміхався собі з Божої Матері. Хоч усі признавали, що бачать сльози, він, однак, не хотів вірити. Він сміявся з них і говорив, що їм привиджуються сльози. З насмішкою приступив ближче і з погордою ткнув рукою в ікону. В тій хвилині його рука стала паралізованою. Ікона затемнилася так, що не було видно лиця Матері Божої. Тоді цей лютеранин впав на землю і почав кричати: "Вона мене покарала за зневагу!.." Товариші приступили до нього і перестрашені ствердили, що рука в нього справді паралізована. Тоді лютеранин почав голосно просити в Божої Матері прощення: "Ах, Пані! Прости мені зневагу! Я Тебе щиро перепрошую і благаю — прости мені! Я обіцяю поправитися і буду Тебе любити все своє життя, але вилікуй мене нещасного!"

Чудотворна ікона Божої Матері

Мати Божа вислухала цю молитву і простила йому свою зневагу. В одній хвилині його рука ожила, він встав з землі та поклонився святій іконі Богоматері. Відтак вирікся лютеранської релігії і став ревним католиком.

В 1697 році граф Чакі переніс чудотворну ікону до Відня. Цілий Відень, цісар і цісарева, все вище і нижче духовенство і тисячі-тисячі народу вийшли назустріч чудотворній іконі Божої Матері. Загриміли канони і міномети у всіх церквах задзвонили дзвони, а народ вітав Пресвяту Богородицю у її чудотворній іконі найкращими піснями, складеними на її честь. Тридцять днів обносили цю ікону у Відні від церкви до церкви, а найторжественніша процесія була подякою за перемогу Євгена кн. Савойського над турками, під Зентою 11 вересня 1697 р.. Відтак поміщено цю чудотворну ікону на постійно в соборі св. Стефана, де вона й досі перебуває.

Існує такий побожний переказ в народі. Коли перевозили цю чудотворну ікону Божої Матері з Марія Повч до Відня, то на відпочинок затрималися в селі Барца, куди отці єзуїти з Кошиць привезли славного мистця-маляра, який відмалював три репродукції цієї чудотворної ікони: одну — для церкви в Кошіце, в якій працювали отці єзуїти, другу — для каплички села Шариської столиці, Кшифалу, а третю передано для монастирської церкви в Марія Повч.

Хоч ікону Матері Божої перенесено до Відня, та Божа Мати вибрала собі не столичний Відень, але простеньке село Повч. Там копія первісної ікони Матері Божої вдруге заплакала в днях 1, 2 і 5 серпня 1715 р.. Місцевий парох о. Михайло Папп відправляв Службу Божу з дяком Іваном Молнаром. Під час читання св. Євангелії дяк побачив сльозу під оком Пресвятої Богоматері в іконі. Зразу після Служби Божої приступив він до о. пароха і каже: "Отче духовний, на іконі Матері Божої видно каплю!" Поглянув о. парох на ікону і дійсно зауважив сльозу, наче перлину. Потім зачинив двері, і, через деякий час увійшовши до церкви, побачив, як густі перлини-сльози спливали і заливали лице Матері Божої. Перестрашений вибіг з церкви і прикликав дяка та його свекра Іллю Жишка та ще одного чоловіка, Василя Лакатоша бути свідками цієї незвичайної події. Всі присутні бачили, як з правого ока капали сльози, такі великі, як горох, а з лівого — дрібніші. Це сталося в четвер, 1 серпня 1715 р. Отець Папп послав посланця з листом до єпископа, який перебував у той час у Великому Каллові. Єпископ відразу приїхав до Марія Повч, а з ним військо, яке тоді перебувало там на маневрах. Приїхав також начальник пошти з Великого Каллова і всі з подивом приглядалися плакучій іконі. На другий день, 2 серпня 1715 р. ікона вже не плакала, але залишилися мокрі сліди сліз. Після відправлення Богослужби всі вийшли з церкви, але коло 9 год. парох повернувся і з великою кількістю народу, між яким були також і вояки, побачив, що ікона Божої Матері знову плаче. Пізніше під присягою зізнавали про це чудесне явище перед єпископською комісією, як рясні сльози спадали на коралі і на підставлену тарілку. Прибув також і окружний суддя Няроді та з гідною подиву увагою приглядався цьому. В понеділок, 5 серпня 1715 р. прибув сусідній священик на відправу і разом з людьми подивляв це явище. Сльози спливали на обличчя, груди і руки та на підставлену тарілку. В днях плачу Пречистої всі люди, які там були, голосно плакали. Повідомлена найвища духовна влада з Єґеру, латинський єпископ, граф Г.А. Арделій, вислали двох дослідників, а саме двох каноніків з Єґеру перевірити це явище. Ця комісія переслухала спочатку пароха, потім дяка, а вкінці — 18 свідків віком від 22 до 70 літ життя. Всі під присягою зізнали і власноручним підписом підтвердили те, що бачили власними очима.

Духовну комісію доповнила світська, у склад якої увійшли: Карло Орседа, тайний королівський радник з Павло Шієш, Іван і Юрій Агнер, головні військові комісари, Ґеаншек, чернець-мінорит та інші. Перевіривши всі обставини, при яких ці явища сталися, вирішили, що тут діє надприродна сила. Це було 15 серпня 1715 року.

25 серпня 1715 р. духовна комісія зарахувала цю ікону до числа чудотворних ікон і об'явила її для прилюдного почитання. Папа Пій VI уділив церкві в Марія Повчі повний відпуст на п'ять Богородичних празників для всіх, хто відвідає церкву, відбуде св. Сповідь і прийме Св. Причастя та помолиться в наміренні Святішого Отця Папи Римського.

Втретє плакала ця св. ікона Божої Матері 3 — 19, ЗО і 31 грудня 1905 р.. Лучаківський єпископ вислав тоді комісію під проводом каноніка о. д-ра Олександра Микити для проведення слідства, яке почалося 11.I.1906 р. і тривало 3 дні. Цю подію церковна комісія дуже докладно дослідила. В комісії брали участь професори університету з Будапешту, між якими був професор хімії д-р Володислав Еккерть, один єврей Євген Віртсфельд, аптекар і один кальвін д-р Балкан, лікар. Вони також під присягою підтвердили, що ті сльози неможливо пояснити природним способом. Вони бачили на власні очі спливаючі сльози з ікони і дуже докладно оглядали її з усіх боків. Тим своїм потрійним плачем і проливанням сліз чудотворна ікона Божої Матері стала стягати до себе тисячі й тисячі прочан з близьких і далеких сторін. Щоб уявити собі, скільки людей приходить туди на празники Божої Матері, на основі точних записок, відомо, що 8 вересня 1935 р. запричащалося там 23000 осіб. Вже після перших об'яв сліз люди численно приходили до Марія Повч, але, коли опісля єпископ з Єгер заявив торжественно, що Мати Божа вибрала собі місцевість Повч за особливе місце, де вислуховує молитви, і коли Папи Бенедикт XIII, а відтак Пій X, наділили церкву в Марія Повч відпустами, відтоді прочани стали численніше відвідувати чудотворну ікону Богоматері в Марія Повч.

Мати Божа вислуховувала молитви своїх почитателів і сповняла їхні просьби. Багато срібних та золотих дарунків вдячності прикрашали стіни церкви як доказ, що Вона помагала різним калікам і виліковувала від різних хвороб. З недавнього часу церкву стали прикрашати мармуровими табличками, де вписані імена осіб і рід хвороби, з якої, в чудесний спосіб, вилікувала Божа Мати.

З багатьох чудесних оздоровлень і вислуханих молитов скажу тільки про деякі.

Після першого плачу св. ікони Божої Матері, прийшла туди одна мати з умираючою дитиною, діткнулася нею до цієї ікони і дитина в одній хвилині стала здоровою.

Близько 1750 р. прибув до церкви граф Франк Каролі на милицях і перед тією іконою став щиро молитися за здоров'я. При тім він обіцяв, як Мати Божа його оздоровить, він допоможе побудувати церкву і монастир та подбає про їх утримання. І справді, Божа Мати оздоровила його, а милиці ще сьогодні висять на стіні в церкві, як незаперечний доказ могутності Пресвятої Богородиці. Граф докінчив опісля будову церкви і монастиря та матеріально його забезпечив.

В 1751 р. осліпла дівчина Вероніка Десара. 2 серпня 1751 р., помолившись зі своєю мамою перед іконою Повчанської Божої Матері відразу прозріла.

В 1776 р. принесли туди дочку графа І. Баркоція, спаралізовану в ногах. Звідти вона радісна пішки вернулась додому.

В 1814 р. принесли перед ікону втоплену Вероніку Бомар, і після молитви родичів дівчина ожила. 7 вересня 1857 р. Рузька Чевка, глухоніма, торкнулась св. ікони і відразу до неї повернулися слух і мова. 12 вересня 1858 р. прийшла на милицях двадцятилітня дівчина Варвара Поліцка. Від сьомого року життя вона ходила тільки на милицях. Коли діткнулася ікони Матері Божої, відразу стала на рівні ноги, а свої милиці залишила в церкві.

6 вересня 1860 р., восьмилітня Сузанна Ріпка від народження була німою. Коли діткнулася ікони, до неї повернулася мова.

6 вересня 1860 р., сорокатрьохлітній мешканець Паціни, Степан Міклош, півтора року був сліпим. Після молитви перед іконою відразу прозрів.

В 1871 р. прийшла до Марія Повч Пелагія Косма з Добокайської області, що стала через тяжку, довголітню недугу глухонімою. Після молитви перед чудотворною іконою до неї відразу повернулися слух і мова.

Чотирилітня дівчинка Тереса, донька Йосифа Лазара, осліпла в квітні 1897 р. Коли 1 серпня 1897 р. приложили її голову до ікони, дитина відразу прозріла.

В 1929 р. принесли батьки сліпу дівчинку, клякнули перед іконою Божої Матері і почали гаряче молитись. Не тривало це довго, і дитина радісним голосом крикнула: "Мамо! Я бачу!"... Свідками цього чуда була повна церква людей.
Вчетверте появилися сльози на іконі Божої Матері в Марія Повч в 1917 році; присутні люди, які були свідками цього чуда, плакали голосно з Матір'ю Божою.